Home     Sign In     Help     About Us     Search  
 The website of the chronicles of the Ukrainian Insurgent Army
My Account
My Library
My Cart (0)
Українська мова
Home News Books Catalogue Online Library Search Help About Us Links Login/Register

 

SERIES Item details and ordering
· Main series
· New series
· Litopys UPA - Library
· Series "Events and People
· The graves of insurgents
· Other related books
· The 100 Book Catalogue Summary
 
Book search  
Site search  
   
   

Name: Тhe activities of OUN(B) and the UPA rear line in Volyn and Southern Polissia (1941–1944)
Volume: 7
Editor in Chief: P.J. Potichnyj
Author: V. Kovalchuk
Sponsors: Volodymyr Makar and Paranya Teresa (Bavtro) Makar
Publication Year: 2006
ISBN (Canada): 0-920092-88-8
ISBN (Ukraine): 966-96340-7-5
Pages Count: 467

Order Book
Quantity Format Price
Hard Copy $ 25.00
E-book $ 25.00
Add to Cart

Description

Foreword (ukr.)

Непересічною віхою в історії українського національно-визвольного руху ХХ ст. стала самовіддана й надзвичайно жертовна діяльність Організації українських націоналістів та Української повстанської армії. Роль обох формацій у виборюванні новітньої української державності по-справжньому виняткова й заслуговує на всебічне дослідження. Надзвичайно активно діяла ОУН(б) та УПА на Волині та волинському Поліссі, які в структурі повстанської території були окремою одиницею під назвою Північно-західні українські землі (далі – ПЗУЗ). Починаючи з жовтня 1943 року тут функціонувало Запілля УПА – як видозмінена, доповнена й розширена організаційна мережа ОУН(б).

Як добре відомо, на третій конференції ОУН(б), що відбулася 17–23 лютого 1943 року, було вирішено перейти від конспіративних політичних до збройних методів боротьби з німецькою та радянською (у разі її поновлення) владами. Таке рішення стало каталізатором еволюції мережі ОУН(б) взагалі й на ПЗУЗ зокрема. Ця мережа почала стрімко розширюватися і перетворилася в Запілля УПА, яке охоплювало території, фактично контрольовані УПА. Члени Запілля УПА мали вести агітаційно-пропагандистську роботу, координувати й здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення УПА людськими й матеріально-технічними ресурсами.

Однак до сьогодні в історіографії домінує тенденція зосереджувати увагу переважно на військово-політичних аспектах діяльності ОУН(б) та УПА. А функціонування мережі ОУН(б) та Запілля УПА, у тому числі на ПЗУЗ, так і не стало предметом спеціального дослідження. Проте без проведення останнього історіографічний образ УПА залишатиметься збідненим і суттєво викривленим. Крім того, важливість докладних студій над історією мережі ОУН(б) та Запілля УПА зумовлюється ще й тим, що діяльність українських повстанців зазнала величезної фальсифікації на догоду певним політичним чинникам. Спотворений до невпізнання образ УПА до сьогодні вкорінений у свідомості значної кількості громадян України.

Феномен діяльності мережі ОУН(б) та Запілля УПА на Волині й волинському Поліссі в історіографії висвітлювався лише епізодично. Окремі розрізнені й локальні фрагменти діяльності мережі ОУН(б) та Запілля УПА на ПЗУЗ розглядали в синтетичних працях з історії ОУН і УПА А. Кентій [1], А. Русначенко [2], Д. Вєдєнєєв [3], П.Содоль [4], М. Лебедь [5], П. Мірчук [6] та С. Ткаченко [7]. Трохи повніше досліджувана тематика представлена у працях про окремі напрямки діяльності ОУН(б) та УПА. Так, О. Дмитерко спробував з’ясувати методи організаційної пропаганди [8]. Проблему повстанських листівок порушив Ю. Романи шин [9]. Л. Шанковський і О. Мартович вивчали підпільні періодичні видання ОУН(б) та УПА [10]. Реакцію ОУН(б) і УПА на мобілізацію населення до Червоної Армії досліджував Ю. Киричук [11]. О. Клименко [12] побіжно зупинився на особливостях формування структури господарської референтури Рівненського обласного проводу ОУН(б) у серпні 1943 р. Юнацьку мережу при ОУН(б) досліджував О. Іщук [13], а діяльність Українського Червоного Хреста – Л. Онишко [14], А. Кравець [15], З. Служинська і Ю. Шашков [16].

Фактично єдиним напрямком діяльності мережі ОУН(б) і Запілля УПА на Волині та Волинському Поліссі, який став об’єктом значних студій, постало функціонування СБ ОУН(б). Д. Веденєєв та В. Єгоров сформували представницьку джерельну базу на документах з фондів Державного архіву Служби безпеки України у м. Києві та мемуарах [17], що дозволило їм рельєфно реконструювати як структуру СБ в цілому, так і окремі напрямки її діяльності на ПЗУЗ.

Окремі аспекти функціонування мережі ОУН(б) і Запілля УПА на ПЗУЗ висвітлені у працях І. Марчука, М. Руцького, В. Денисюка – здебільшого фрагментарних. І. Марчук визначив структуру однієї з чотирьох округ на ПЗУЗ “Турів” у другій половині 1943–1944 рр., уклав перелік псевдонімів деяких працівників місцевої мережі Запілля [18]. М. Руцький описав окремі фрагменти роботи організаційно-мобілізаційної референтури у Здолбунівському надрайоні ВО “Богун”, зокрема проведення мобілізації до УПА в навколишніх селах у травні 1944 р., охарактеризував структуру господарської референтури Дубнівського надрайону ВО “Богун” та її підреферентур, діяльність підприємств, назвав справжні імена і псевдоніми комендантів СБ Дубнівщини [19]. В. Денисюк висвітлив окремі аспекти діяльності ОУН(б) на Камінь-Каширщині (ВО “Турів”) [20].

Незначні вкраплення, які стосуються ОУН(б) на ПЗУЗ, містяться у працях деяких зарубіжних дослідників. Так, Т. Царевська [21] і П. Аптекар [22] спробували стисло оглянути пропагандистську роботу формацій ОУН(б), зокрема на Тернопільщині. Білоруський дослідник О. Валаханович дослідив підпілля ОУН(б) на території Південної Білорусі в 1944–1948 рр. [23] Польський дослідник З. Ковалевський став автором кількох цінних суджень з приводу формування Народно-Визвольної Революційної Організації [24]. Дж(ефрей) Бурдз установив взаємозв’язок між почастішанням випадків виявлення радянською стороною місць перебування активу ОУН(б), в тому числі на ПЗУЗ у 1944–1948 рр., і посиленням використання НКДБ СРСР жінок з цього середовища як агентури. [25]

У радянській історіографії переважна більшість сюжетів мала публіцистичне забарвлення. При цьому неозброєним оком видно, як джерельна інформація часто-густо висмикувалася з контексту. Основним напрямком історичних побудов радянських дослідників була гіперболізація позаконфронтаційного комплексу стосунків ОУН(б) та УПА з німцями (В. Замлинський, В. Бєляєв, М. Рудницький, В. Небесний, а також автори збірки за редакцією М. Васюти “Правду не здолати”) [26]. Шукаючи докази для підтвердження думки Д. Мануїльського про “дивне оунівське підпілля”, [27] окремі автори викривляли суть переговорів представників ОУН(б) з німцями 1944 р. [28] (ці перемовини мали суто тактичний характер). Однак, попри суттєву тенденційність, дослідження Л. Грицьківа і С. Герасименка [29], як і Ю. Омельчука [30], цінні тим, що в них фрагментарно викладені обставини створення на Волині в липні 1944 р. НВРО, йдеться про суперечності в середовищі повстанських керівних кіл, які проявилися у вересні – жовтні 1944 р.

Таким чином, більшість питань, пов’язаних з історією мережі ОУН(б) та Запілля УПА на Волині та волинському Поліссі, потребує ґрунтовного вивчення. Отже мета, яку переслідував автор цієї книги, в тому, щоб подивитися на проблему комплексно. З’ясовуватимуться такі питання, як: еволюція мережі ОУН(б) та Запілля УПА на ПЗУЗ, специфіка діловодства та архівної справи в Запіллі УПА, закономірності формування первісної джерельної бази дослідження діяльності мережі ОУН(б) і Запілля УПА, особливості діяльності референтур Запілля УПА, регіональні відмінності функціонування референтур, проблема криптонімів та псевдонімів.

Особливо слід наголосити, що автор поки що не ставив перед собою проблеми типологізації особливостей функціонування мережі ОУН(б) та Запілля УПА в рамках УПА, українського національно-визвольного руху як такого та в ширших політичних та інтелектуальних контекстах. Це надзвичайно актуальне питання потребує особливої уваги та використання спеціально підібраного дослідницького інструментарію. Але в принциповому сенсі перехід до якісної концептуалізації (а не до різного роду імітацій, тим паче маніпуляцій на цьому полі), як видається, можливий лише за умови проведення попередніх базових студій з різних ділянок функціонування УПА. При цьому, в зв’язку з надзвичайно невтішною ситуацією з актуалізованою джерельною базою, таким студіям має передувати радикальне її розширення.

Нижня хронологічна межа дослідження сягає серпня 1941 р., часу задокументованої появи на Поліссі осередків ОУН(б) після хвилі переслідувань членів організації, яка прокотилася по ПЗУЗ у 1941 р. Вибір верхньої межі зумовлений тим, що саме на початку 1945 р., насамперед у зв’язку з діяльністю радянських репресивно-каральних органів і послаблення керівного складу ОУН(б) внаслідок “чисток”, обшири організаційної мережі різко звужуються, інтенсивність праці її структур послаблюється.

* * *

Зрозуміло, що відправним пунктом дослідження має стати формування репрезентативної джерельної бази. Задля цього актуалізовано наявні археографічні публікації документальних джерел та наративів, а також проведено цілеспрямовану архівну евристику. Серед археографічних публікацій насамперед використано фундаментальні серійні видання “Літопис УПА”, підготовлені “Видавництвом “Літопис УПА” самостійно, а також спільно з Інститутом української археографії та джерелознавства імені М. Грушевського НАН України та Держкомархівом України [31]. Залучено й документальні джерела, видані В. Сергійчуком, І. Біласом, низкою авторських колективів, а також мемуари (як повстанців, так і представників радянської сторони). У першому разі – це спогади І. Литвинчука (“Дубовий”), Й. Павлюка (“Венус”), М. Скорупського (“Макс”), Є. Штендери (“Прірва”), М. Лебедя, Р. Петренка, В. Макара, М. Степаняка, Г. Стецюка, Ю. Ступницького, А. Матвія, Ю. Тис-Крохмалюка, М. Гордієнка, М. Подворняка, П. Хуртовини, в другому – мемуари Д. Медвєдєва, М. Наумова, І. Юркіна, Я. Шкрябача, О. Федорова, В. Бегми, С. Руднєва, С. Ковпака, Б. Гуда, В. Войцеховича.

Проведення архівної евристики було суттєво ускладнене тим, що в 1991 р. за розпорядженням начальника штабу управління внутрішніх військ МВС СРСР по Україні і Молдові генерал-майора М. Скрипника і за згодою керівництва МЗС України з нашої держави до Центрального архіву внутрішніх військ МВС СРСР (Москва) вивезли 1250 томів-справ документів, які стосуються діяльності військ НКВД-НКГБ-МГБ у західних областях України в 1943–1951 рр. [32] Доступу до відповідних фондів немає. Відтак цілеспрямованими пошуками було охоплено фонди українських архівів: Фонд друкованих видань № 13 ДА СБУ; ф. 3833, 3837, 3838, 3967 Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України; ф. 1, 57 Центрального державного архіву громадських об’єднань України (далі – ЦДАГО); ф. Р-30 Державного архіву Рівненської області; ф. Р-1027 Державного архіву Волинської області. Докладніше про наслідки евристики та про особливості актуалізованої джерельної бази загалом йтиметься нижче. Тут зазначу лише, що згромаджена сукупність документальних джерел та наративів у цілому дозволяє ґрунтовно дослідити більшість проблем, пов’язаних з діяльністю ОУН(б) та Запілля УПА на ПЗУЗ у серпні 1941 – наприкінці 1944 рр.

* * *

Кілька слів про термінологію. В українській історичній науці прийнято позначати частину ОУН, яка перебувала під керівництвом Степана Бандери, різними абревіатурами (ОУН(б), ОУН(Б), ОУНСД та ін.). З огляду на це використовується найуживаніша абревіатура “ОУН(б)”. Оскільки в структурі Запілля УПА існували “райони” (частина з них, до всього, має аналогічні назви з сучасними районами Рівненської та Волинської областей), поняття “район” вживається назагалу тогочасному значенні “ як адміністративна ланка. Кожне відхилення від цієї норми спеціально обумовлюється як “повстанський район”. У зв’язку з тим, що в джерелах широко представлені криптоніми, псевдоніми та закодовані назви адміністративних одиниць, дотримано наступного принципу: якщо вдавалося з’ясувати особу чи локалізувати адміністративну одиницю, то ця інформація подається відразу. В інших випадках використовується лише “код”.

* * *

Зрештою, хочеться висловити щиру вдячність усім тим, хто своїми настановами та цінними порадами спричинився до появи цієї книги. Насамперед моєму науковому керівникові п. Віктору Брехуненку, який заохотив мене до дослідження історії українського національно-визвольного руху 40–50-х рр. ХХ ст. й постійно опікувався моїми науковими пошуками. Також дякую співробітникам Інституту української археографії та джерелознавства імені М. Грушевського НАН України пп. Олександрові Вовку та Юрію Черченкові, доценту Київського національного університету імені Тараса Шевченка п. Івану Патрилякові за їхні цінні й зичливі консультації. На теплу згадку заслуговує “Видавництво “Літопис УПА”, без фінансової підтримки якого ця книга не побачила б світ. Окремі слова вдячності складаю чільникам цього видавництва пану професорові Петрові Потічному, панові Миколі Кулику та, на жаль, покійному вже нині пану Іванові Лику. Перенісши на ділянку видання джерел з історії УПА ту жертовність, з якою в повстанських лавах виборювали Україні волю, вони своїм прикладом повсякчас наснажували мене на наукові пошуки.

Володимир Ковальчук



[1] Кентій А. Нариси історії організації українських націоналістів в 1941 – 1942 роках. – Київ: Інститут історії НАН України, 1999. – 201 с.; Кентій А. Українська повстанська армія в 1942 – 1943 роках. – Київ: Інститут історії НАН України, 1999. – 287 с.; Кентій А. Українська повстанська армія в 1944 – 1945 роках. – Київ: Інститут історії НАН України, 1999. – 219 с.
[2] Русначенко А. Народ збурений. Національно-визвольний рух в Україні й національні рухи опору в Білорусії, Литві, Латвії, Естонії у 1940 – 50-х рр. – Київ: Пульсари, 2002. – 520 с.
[3] Вєдєнєєв Д. До питання про тактику дій підпілля ОУН (ІІ половина 1940-х – початок 1950-х років) // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки: Міжвідомчий збірник наукових праць. Вип. 6. – Київ: Інститут історії НАН України, 2002. – С. 449–457.
[4] Содоль П. Українська Повстанча Армія. 1943 – 1949. Довідник. Ч. І. – Нью-Йорк: Пролог, 1994. – 199 с.; Содоль П. Українська Повстанча Армія. 1943 – 1949. Довідник. Ч. ІІ. – Нью-Йорк: Пролог, 1995. – 295 с.
[5] Лебедь М. УПА. Українська Повстанча Армія. Її генеза, ріст і дії у визвольній боротьбі за Українську Самостійну Соборну Державу. Ч. 1: Німецька окупація України. – Дрогобич: Відродження, 1993. – 208 с.
[6] Мірчук П. Українська повстанська армія. 1942 – 1952. – Мюнхен: Cicero, 1953. – 319 с.
[7] Ткаченко С. Повстанческая армия: тактика борьбы. – Минск: Харвест, 2000. – 512 с.
[8] Дмитерко О. Організація усної пропаганди ОУН і УПА (1944 – 1950-і рр.) // Збірник навчально-методичних матеріалів і наукових статей Волинського Державного Університету. – 2002. – Вип. 7. – С. 27–32.
[9] Романишин Ю. Пропагандивна діяльність ОУН–УПА 40 – 50-х рр. ХХ ст. як факт історії боротьби за незалежність України // Збірник праць науково-дослідницького центру періодики. – Львів, 2001. – Вип. 9. – С. 222–229.
[10] Шанковський Л. У.П.А. та її підпільна література. – Філадельфія: Америка, 1952. – 12 с.; Martovych O. Ukrainian liberation movement in modern times / Introd. by J. Steward. – Edinburg: Scottish league for European freedom, s.a. – 177 p.
[11] Киричук Ю. Мобілізація населення західних областей України до ЧА під час німецько-радянської війни та ОУН–УПА // Військово-науковий вісник. – 2001. – Вип. 3. – С. 47–59; Киричук Ю. Ставлення ОУН–УПА до мобілізації населення західних областей України в ЧА (січень 1944 р. – травень 1945 р.) // Вісник Львівського університету. Серія історична. – 2000. – Вип. 35/36. – С. 344–353.
[12] Клименко О. Грошові документи ОУН (бофони) 1939 – 1942 років. – Тернопіль: Академія народного господарства, науково-дослідницький центр історії грошей, 1999. – 306 с.
[13] Іщук О. Ідеологічно-виховна діяльність ОУН(б) серед молоді (1944 – 1954 рр.) // З архівів ВУЧК, ГПУ, НКВД, КГБ. – 2003. – № 1. – С. 224–244.
[14] Онишко Л. Організація та діяльність підпільного Українського Червоного Хреста на західноукраїнських землях у 1943–1945 роках // Визвольний шлях. – 2004. – № 3. – С. 54–64.
[15] Кравець А. Медична служба Української Повстанської Армії у Визвольних Змаганнях 40–50-х років // Матеріали наукової конференції “Організація Українських Націоналістів і Українська Повстанська Армія (історія, уроки, сучасність)”. – Стрий, 1993. – С. 69.
[16] Служинська З., Шашков Ю. Катерина Зарицька – організатор мережі вишколів підпільного Українського Червоного Хреста (УЧХ) // Визвольний шлях. – 2000. – № 5. – С. 57.
[17] Вєдєнєєв Д., Єгоров В. Меч і Тризуб. Нотатки до історії служби безпеки Організації Українських Націоналістів // З архівів ВУЧК, ГПУ, НКВД, КГБ. – 2000. – № 2–4. – С. 485–503.
[18] Марчук І. Воєнна округа (група) “Турів” (виникнення і еволюція) // Воля і Батьківщина. – 1997. – № 3. – С. 39–43.
[19] Руцький М. Голгофа. – Нетішин: Світанкова Зоря, 1996. – 284 с.
[20] Денисюк В. Літопис Камінь-Каширщини. – Луцьк: Надстир’я, 2001. – 524 с.
[21] Царевская Т. Украинские повстанцы алкоголь не потребляют! ОУН– УПА: от пропаганды террора к террору пропагандой // Родина. – 1999. – № 7. – С. 71–74.
[22] Аптекарь П. НКВД против расшитых сорочек. Внутренние войска и национальное движение в Западной Украине // Родина. – 1999. – № 8. – С. 126–130.
[23] Валаханович І. Підпілля ОУН на території Білорусі в 1944–1945 рр. // Військово-історичний альманах. – 2002. – № 1. – С. 58–59.
[24] Ковалевський З. Польське питання у повоєнній стратегії УПА // Україна. Наука і культура. – Київ: Знання, 1993. – Вип. 26/27. – С. 210.
[25] Бурдз Дж(ефрей). “Москальки”: женщины агенты и националистическое подполье на Западной Украине, 1944–1948 // http://www.history.neu.edu/fac/burds/Burds-Moskalki.pdf (15.11.2004).
[26] Замлинський В. Тавровані презирством народу. – Київ: Політвидав, 1974. – 96 с.; Бєляєв В., Рудницький М. Під чужими прапорами. – Київ, 1958. – 112 с.; Небесний В. ОУН – ярмарок по продажу шпигунів. – Львів: Книжково-журнальне видавництво, 1962. – 56 с.; Правду не здолати / Відп. ред. М. Івасюта. – Львів: Каменяр, 1974. – 278 с.
[27] Мануїльський Д. Українсько-німецькі націоналісти на службі у фашистської Німеччини – Київ: Українське державне видавництво, 1946. – 24 с.
[28] Галан Я. Чому немає ймення // Пост імені Ярослава Галана. Памфлети. Статті. Нариси. – Львів: Каменяр, 1973. – Кн. 3. – С. 10.
[29] Герасименко С., Грицьків Л. Вирок виносить народ. – Київ: Політвиддав, 1970. – 142 с.
[30] Омельчук Ю. Відправа // Пост імені Ярослава Галана. Памфлети. Статті. Нариси. – Львів: Каменяр, 1967. – С. 280–295; Омельчук Ю. Змова [про зрадницькі дії українських буржуазних націоналістів у 1941–1944 рр. на Ровенщині]. – Львів: Каменяр, 1967. – 148 с.
[31] Повний перелік археографічних публікацій подано в бібліографії книги.
[32] Білас Іван. Каральні військові підрозділи НКВД-МГБ у боротьбі з ОУН – УПА (До 50-річчя Української Повстанської Армії) // Державність. – 1992. – № 4. – С. 52.


Summaries

Summary

In the field of Ukrainian primary source studies this monograph is the first detailed study of documents from the history of the OUN(b) and the UPA’s Rear Line Services network in Volyn’ and Volynian Polissia for the period 1941-late 1944.

Chapter One traces the main stages of evolutionary changes in the structure of the OUN(b) and the UPA’s Rear Line Services network in the indicated chronological period.

Chapter Two contains an analysis of the characteristic features of the network’s clerical work, the division into groups of all uncovered types of insurgent documents, and their classification. Also examined is the process of exposing and capturing documents by various Soviet military structures. The pattern of stocking archival fonds in Ukraine and the Russian Federation with documents of the OUN(b) and the Rear Line Services of the UPA is explained.

Chapter Three examines the structure and activity of political (social-political) Sections, particularly in “Step” nadraion of Military Okruha “Turiv” and “Dolyna” nadraion of Military Sector “Zahrava.” Insurgent periodical publications issued in PZUZ, the Northwestern Ukrainian Lands, are analyzed, as well as the activity of insurgent printing presses.

Chapter Four is devoted to the organization-mobilization Sections and departments of the Security Service and liaison.

Chapter Five details the specific features of the activity of the Ukrainian Red Cross Section, women, and economic departments.

Based on insurgent and Soviet primary sources, Chapter Six contains biographical data on commandants (leaders) and the personnel of various Sections of various organizational levels—from krai to kushch. Information about leading members of the insurgency is divided into time blocks that correspond to the main evolutionary

stages of the development of the OUN(b) in 1941-1944.

 
back to top
back to catalogue
 
Copyright© LitopysUPA 2003-2012. All rights reserved. Visitors: 1091433